Крокуючи до європейської спільноти, Україна взяла на себе зобов’язання
щодо приведення національного законодавства у відповідність до
Європейських стандартів, зокрема в частині гуманізації кримінальної
відповідальності. Одним із напрямів такої гуманізації є прийняття законодавчих
актів, спрямованих на економію заходів кримінально-правової репресії. Так,
відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері
господарської діяльності» (далі – Закон від 15.11.2011 р.) санкції за злочини,
передбачені у розділах VII та XVII Особливої частини Кримінального кодексу
України 2001 р. (далі – КК України), зазнали істотних змін [5]. Їх сутність
полягає в тому, що у чималій кількості санкцій, якими встановлено
відповідальність за окремі злочини, замість громадських та виправних робіт,
арешту, обмеження та позбавлення волі на певний строк було введено штраф як
безальтернативне основне покарання, однак його граничний розмір було
збільшено в десятки разів. Як наслідок даний вид покарання відтепер міститься
у санкціях за тяжкі та особливо тяжкі злочини, хоча до прийняття Закону від
15.11.2011 р., він передбачався лише у санкціях за злочини невеликої та
середньої тяжкості та, як виключення, тільки у чотирьох санкціях – за тяжкі
злочини [3, с. 93]. Така ситуація призвела до виникнення значних труднощів
при застосуванні вказаного виду покарання судами, зокрема при визначенні
меж розміру штрафу, внаслідок того, що виникає питання поширення зворотної
дії положень Закону від 15.11.2011 р. щодо діянь, які були вчинені до набрання
ним чинності.
У вітчизняній науці чимало вчених торкалися питань застосування
кримінального покарання у виді штрафу, зокрема: Н.О. Гуторова,
В.П. Козирєва, О.І. Плужнік, Ю.А. Пономаренко, В.О. Попрас, А.А. Смирнов,
В.В. Сташис, В.І. Тютюгін та ін. Однак проблеми його призначення, що
виникли в результаті реформування кримінального законодавства у 2011 р.,
були предметом наукового аналізу лише в окремих роботах [3; 4]. Відтак вони
не знайшли однозначного вирішення та не було вироблено загальних засад та
принципів їх розв’язання, що вимагає проведення більш поглиблених розробок
у цьому напрямі.
Метою цієї статті є надання науково обґрунтованих пропозицій щодо
вирішення питань, які виникають при застосуванні покарання у виді штрафу за
злочини, вчинені до набрання чинності Законом від 15.11.2011 р., з
урахуванням останніх новел у чинному КК України та сучасних досягнень
кримінально-правової думки.
На наш погляд, вирішуючи поставлену проблему, слід зауважити, що при
призначенні штрафу за суспільно небезпечні діяння, вчинені до вступу в дію
Закону від 15.11.2011 р., насамперед, слід виходити з положень КК України,
якими регламентовано питання чинності закону про кримінальну
відповідальність у часі. Так відповідно до ст. 5 КК України закон про
кримінальну відповідальність має зворотну дію в часі у випадках, якщо він
скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або
іншим чином поліпшує становище особи (тобто поширюється на осіб, які
вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на
осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість).
Слід враховувати, що істотних змін зазнало кримінальне законодавство в
частині регламентації штрафу як виду покарання (частина друга ст. 53 КК
України): внаслідок проведеного реформування було збільшено верхню
граничну межу даного виду покарання з однієї тисячі до п’ятдесяти тисяч
неоподаткованих мінімумів доходів громадян (далі – НМДГ). Законом від
15.11.2011 р. було змінено ряд санкцій за злочини у сфері господарської
діяльності, а також за злочини у сфері службової діяльності та професійної
діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, шляхом встановлення у
санкціях за їх вчинення основного покарання у виді штрафу безальтернативно.
Крім того, вказаним Законом внесено суттєві зміни в положення ст. 12 КК
України. Так, відповідно до чинного законодавства, ступінь тяжкості вчиненого
злочину за формальним критерієм визначається не тільки строком покарання у
виді позбавлення волі, передбаченого в санкції статті Особливої частини КК
України, а й розміром основного покарання у виді штрафу. Для злочинів
невеликої тяжкості поряд із покаранням у виді позбавлення волі на певний
строк закон передбачає, як граничний критерій, основне покарання у виді
штрафу в розмірі не більше 3000 НМДГ; для злочинів середньої тяжкості – не
більше 10000 НМДГ; для тяжких злочинів – не більше 25000 НМДГ, а для
особливо тяжких – понад 25000 НМДГ.
Разом з цим, як свідчить аналіз положень чинного КК України, з
урахуванням змін, внесених Законом від 15.11.2011 р., законодавець залишив
своє ставлення до штрафу як до найменш суворого виду покарання. На це
вказує незмінність редакції ст. 51 КК України та розміщення штрафу на
першому місці в системі покарань. При цьому, внаслідок прийняття Закону від
15.11.2011 р., саме через розмір штрафу, що передбачений санкцією статті, в
якості тяжких злочинів було визнано 13 суспільно небезпечних діянь: злочини
проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і
громадянина – у 3 санкціях статей; злочини у сфері господарської діяльності –
у 5 санкціях; злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності,
пов’язаної з наданням публічних послуг – у 5 санкціях. Два злочини взагалі
було віднесено до особливо тяжких: частини перша і друга ст. 203-2, частина
друга ст. 233 КК України.
Стосовно визнання штрафу найменш суворим видом покарання слід
висвітлити й позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ, який, зокрема, у листі від 02.03.2012 р.
№ 132-238/0/4-12 роз’яснює, що при вирішенні питання, яке із покарань є більш
суворим, слід виходити із положень ст. 51 КК України. Вказане
обґрунтовується тим, що законодавець у частині шостій ст. 12 КК України
зазначає, що «ступінь тяжкості злочину, за вчинення якого передбачене
одночасно основне покарання у виді штрафу та позбавлення волі, визначається,
виходячи зі строку покарання у виді позбавлення волі» (а отже, при зіставленні
цих двох видів покарань) надається перевага такому виду покарання, як
позбавлення волі. Додатковою аргументацією вищевказаного є застосування у
Прикінцевих та перехідних положеннях Закону від 15.11.2011 р. таких
формулювань: «особам, що відбувають покарання у виді громадських чи
виправних робіт, арешту, обмеження чи позбавлення волі ... невідбута частина
покарання знижується до відповідного розміру штрафу» (п. 2), «якщо
покарання у виді громадських або виправних робіт, арешту або обмеження волі
було знижене судом до штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян» (абзац 2 п. 3). Це вказує на те, що принцип
побудови системи покарань, закріплений у ст. 51 КК України (від менш
суворого покарання до більш суворого), незважаючи на прийняття Закону від
15.11.2011 р., залишається незмінним [6]. Тобто і вищі органи судової влади
підтримують логіку законодавця про те, що штраф і надалі повинен залишитися
найменш суворим видом покарання.
На наш погляд, зворотну дію у часі повинні мати лише ті положення
Закону від 15.11.2011 р., які пом’якшують кримінальну відповідальність або
іншим чином поліпшують становище винної особи, тобто більш м’якими є
санкції за злочини, в яких такі основні види покарання, як громадські чи
виправні роботи, арешт, обмеження чи позбавлення волі на певний строк було
замінено на штраф. Аналіз судової практики свідчить, що такою думкою
керується абсолютна більшість судів загальної юрисдикції при призначенні
покарання у виді штрафу за злочини, санкції яких до набрання чинності
Законом від 15.11.2011 р. містили більш суворі види покарання, ніж штраф.
Основні ж труднощі, на наш погляд, полягають у тому, щоб визначити граничні
межі призначення даного виду покарання.
З цього приводу слід звернутися до практики призначення штрафу. Так, в
одних випадках він призначається особі в межах розмірів, встановлених у
санкції чинної редакції статті Особливої частини КК України. Наприклад,
вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2012 р.
особу визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою
ст. 212 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 15000
НМДГ, тобто 255000 грн., із позбавленням права обіймати керівні посади на
підприємствах, установах і організаціях, пов’язані з виконанням
адміністративно-господарських функцій, та з конфіскацією майна [1]; в інших –
у межах максимального розміру, визначеного для даного виду покарання в
Загальній частині КК України в редакції, що діяла до набуття чинності Закону
від 15.11.2011 р. Наприклад, вироком Ленінського районного суду
м. Дніпропетровська від 11 травня 2012 р. особу засуджено, крім іншого, за
вчинення злочину, передбаченого частиною третьою ст. 212 КК, та з
посиланням на положення ст. 5 КК призначено покарання у виді штрафу в
розмірі 1000 НМДГ (тобто 17000 грн.) із позбавленням права обіймати посади,
пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-
господарських функцій та з конфіскацією майна [2]. Така практика
неоднакового застосування норм закону про кримінальну відповідальність за
діяння, що містять тотожні склади злочинів та вчинені за інших схожих умов,
свідчить про відсутність єдиного підходу до його застосування і є прямим
порушенням принципу рівності осіб перед законом, адже різниця у розмірах
призначеної суми штрафу є суттєвою.
Для визначення можливості застосування штрафу в тій чи іншій
пропорції, на нашу думку, важливим моментом є встановлення ступеня
тяжкості злочину як до набрання чинності Закону від 15.11.2011 р., так і після
цього. Так, наприклад, якщо у санкції частини третьої ст. 212 КК України до
набрання чинності Закону від 15.11.2011 р. було передбачено як основне
покарання позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, то з урахуванням
положень ст. 12 КК України (до набрання чинності вказаного Закону) злочин,
передбачений у частині третій ст. 212 КК України, є тяжким злочином. Після
набрання чинності Законом від 15.11.2011 р., санкцією частини третьої ст. 212
КК України передбачено можливість призначення як основного покарання
штрафу в розмірі від 15000 до 25000 НМДГ, тому цей злочин відповідно до
чинної редакції ст. 12 КК України залишено тяжким злочином.
З урахуванням того, що як до проведеної реформи, так і після неї
законодавець вважає діяння, відповідальність за яке передбачено частиною
третьою ст. 212 КК України, тяжким злочином, то і покарання за його
вчинення, на нашу думку, має призначатися як за тяжкий злочин, тобто у межах
санкції даної норми, яка є чинною на сьогодні.
Наступне питання, яке, на наш погляд, потребує з’ясування – граничні
межі, у яких може бути призначено покарання у виді штрафу. Як стверджує
Ю.А. Пономаренко, у пунктах 2, 3 і 4 Прикінцевих і перехідних положень
Закону від 15.11.2011 р. встановлено спеціальні правила заміни громадських та
виправних робіт, арешту, обмеження та позбавлення волі на певний строк
штрафом [4, с. 46]. Зокрема, в абзаці 2 п. 3 Прикінцевих і перехідних положень
Закону від 15.11.2011 р. передбачено можливість зниження судом покарання у
виді громадських або виправних робіт, арешту або обмеження волі до штрафу в
розмірі понад 3000 НМДГ. Однак детальний аналіз вказаних положень показав,
що ці правила стосуються лише тих випадків, коли особу визнано винною у
вчиненні злочину і обвинувальний вирок набрав чинності та звернений до
виконання.
У ситуації, коли суд при постановленні обвинувального вироку, після
80 «Вісник Вищої ради юстиції» № 1 (13) 2013
набрання чинності Закону від 15.11.2011 р., має визначити конкретний розмір
суми штрафу, на наш погляд, слід виходити з положень ст. 5 КК України.
Зокрема, до прийняття Закону від 15.11.2011 р. покарання у виді штрафу було
передбачено в абсолютній більшості санкцій за злочини невеликої та середньої
тяжкості. Максимальна межа штрафу відповідно до частини другої ст. 53 КК
України (у редакції КК України до прийняття Закону від 15.11.2011 р.) складала
1000 НМДГ. У свою чергу абсолютна більшість санкцій, що встановлювала
відповідальність за вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів, до набрання
чинності Законом від 15.11.2011 р., передбачала лише покарання у виді
позбавлення волі. Відтак, призначення покарання у виді штрафу за тяжкі та
особливо тяжкі злочини в межах розмірів штрафу за злочини невеликої та
середньої тяжкості суперечить сучасній доктрині кримінального права в
частині реалізації принципу індивідуалізації кримінальної відповідальності і
покарання, сутність якого передбачає те, щоб кримінальна відповідальність і
призначене судом покарання були максимально конкретизовані,
індивідуалізовані з огляду на конкретні обставини вчиненого злочину з
урахуванням особи винного. Чим більш тяжким є вчинений злочин, чим більшу
суспільну небезпечність становить винний, тим більш сувора кримінальна
відповідальність настає і більш суворим має бути призначене покарання.
Таким чином, застосовуючи положення ст. 5 КК України і призначаючи
покарання за суспільно небезпечні діяння, вчинені до набрання чинності
Законом від 15.11.2011 р., на наш погляд, суд має призначати штраф (у разі,
якщо його передбачено безальтернативно), однак у межах санкції статті або у
межах того виду покарання, яке суд вважав би за можливе застосувати до
винного, виходячи з редакції статті (частини статті) Особливої частини КК до
проведення реформи 2011 р. (до набрання чинності Законом від 15.11.2011 р.).
Відтак, розмір суми штрафу, що накладається на осіб, яким суд вважав би
за потрібне призначити покарання у виді громадських чи виправних робіт,
арешту або обмеження волі, повинен визначатися шляхом його переведення в
покарання у виді позбавлення волі за правилами, встановленими частиною
першою ст. 72 КК України та подальшого перерахунку за правилами,
встановленими частиною п’ятою ст. 53 КК України (в редакції Закону від
15.11.2011 р.), оскільки вперше у кримінальному законодавстві України було
встановлено правила співвіднесення покарань у виді штрафу та позбавлення
волі на певний строк.
Крім того, отриманий після перерахунку розмір суми штрафу слід
порівняти з чинною редакцією санкції статті, за якою винний притягається до
кримінальної відповідальності і у якій встановлено покарання у виді штрафу
(безальтернативно). Якщо отриманий внаслідок розрахунків розмір штрафу є
меншим, ніж у чинній, на день прийняття судом рішення, редакції закону про
кримінальну відповідальність, то, наш погляд, він має застосовуватися до
винної особи (згідно з положеннями ст. 5 КК України, відповідно до яких
кримінальний закон, що повністю або частково посилює кримінальну
відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної
дії в часі). У разі, коли санкція статті Особливої частини КК України в редакції
Закону від 15.11.2011 р. передбачає менші розміри штрафу, ніж отримані при
перерахунку, то відповідно до вимог частин першої і третьої ст. 5 КК України
такий кримінальний закон має зворотну дію у часі. Як наслідок, покарання у
виді штрафу в розмірі, отриманому при перерахунку, не може застосовуватися
до винного. Натомість він має призначатися у розмірах, передбачених після
проведення реформи 2011 р.
Враховуючи викладене вище, проаналізуймо питання щодо призначення
покарання у період чинності нової редакції КК України (тобто після набрання
законної сили Законом від 15.11.2011 р.) за злочини, які були вчинені до
проведення реформи 2011 р. Так, проведені розрахунки щодо раніше
наведеного прикладу (призначення покарання за злочин, передбачений
частиною третьою ст. 212 КК України) на підставі положень, встановлених у
чинній редакції абзацу другого частини п’ятої ст. 53 КК України, дозволяють
зробити такі висновки.
По-перше, при перерахунку строків позбавлення волі, встановлених у
санкції частини третьої ст. 212 КК України (у редакції до набрання чинності
Законом від 15.11.2011 р.), маємо такі розміри штрафу:
- 5 років позбавлення волі (5 х 365) = 1825 днів х 8 НМДГ/день =
14600 НМДГ;
- 10 років позбавлення волі (10 х 365) = 3650 днів х 8 НМДГ/день =
29200 НМДГ.
По-друге, з урахуванням того, що санкція частини третьої ст. 212 КК
України після набрання чинності Законом від 15.11.2011 р. передбачає як
основне покарання у виді штрафу від 15000 до 25000 НМДГ, слід зазначити, що
нижня межа даного виду покарання у новому Законі збільшена, а отже
зворотної дії мати не може (відповідно до положень ст. 5 КК України).
Натомість верхня межа даного виду покарання є меншою у порівнянні з
попереднім кримінальним законом. Відтак, Закон від 15.11.2011 р. лише в цій
частині має зворотну дію, і тому за вчинення злочину, передбаченого частиною
третьою ст. 212 КК України, наш погляд, покарання у виді штрафу повинно
призначатися в розмірі не більшому, ніж 25000 НМДГ.
Список використаних джерел
1. Вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від
16 липня 2012 р. у справі № 1-2174/2012, провадження № 1/827/1-345/12
[Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень : [веб-сайт].
– Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/25255436 (18.12.2012).
2. Вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від
11 травня 2012 р. у справі № 1-324/11 [Електронний ресурс] // Єдиний
державний реєстр судових рішень : [веб-сайт]. – Режим доступу:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/24108918 (18.12.2012).
3. Пироженко О.С. Покарання, що обмежують майнові права
засуджених, за кримінальним правом України : монографія / О.С. Пироженко ;
за заг. ред. О.М. Литвинова ; Кримінологічна асоціація України. – Х. :
НікаНова, 2012. – 294 с.
4. Пономаренко Ю.А. Штраф як вид покарання у кримінальному праві
України (за результатами реформи 2011 р.) : наук. нарис / Ю.А. Пономаренко ;
[наук. ред. Ю.В. Баулін]. – Х. : Право, 2012. – 80 с.
5. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської
діяльності : Закон України від 15 листопада 2011 р. № 4025-VI // Відомості
Верховної Ради України. – 2012. – № 25. – Ст. 263.
6. Щодо прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за
правопорушення у сфері господарської діяльності» від 15 листопада 2011 р.
№ 4025-VI : Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ від 02.03.2012 р. № 132-238/0/4-12 [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0238740-12.
Васильєв А.А., Пироженко О.С. Про деякі проблеми застосування кримінального покарання у виді
штрафу: аналіз законодавчих новел
У статті проаналізовано положення чинного Кримінального кодексу України в частині призначення покарання
у виді штрафу. Досліджено окремі проблеми, що виникають у судових органів при його застосуванні у зв’язку з
проведенням реформи кримінального законодавства 2011 р.
Ключові слова: кримінальне покарання, призначення штрафу, штраф.
Васильев А.А., Пироженко А.С. О некоторых проблемах применения уголовного наказания в виде
штрафа: анализ законодательных новелл
В статье проанализированы положения действующего Уголовного кодекса Украины в части назначения
наказания в виде штрафа. Исследованы отдельные проблемы, возникающие у судебных органов при его
применении в связи с проведением реформы уголовного законодательства 2011 г.
Ключевые слова: уголовное наказание, назначение штрафа, штраф.
Vasiliev A.A., Pyrozhenko O.S. On some problems of criminal punishment in the form of a fine: analysis of
legislative innovations
The article analyzes the current criminal law in part of sentencing the punishment in the form of a fine. Particular
problems that arise concerning its application in the result of 2011 reforms are scrutinized.
Key words: criminal punishment, fine, sentencing of a fine.
щодо приведення національного законодавства у відповідність до
Європейських стандартів, зокрема в частині гуманізації кримінальної
відповідальності. Одним із напрямів такої гуманізації є прийняття законодавчих
актів, спрямованих на економію заходів кримінально-правової репресії. Так,
відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері
господарської діяльності» (далі – Закон від 15.11.2011 р.) санкції за злочини,
передбачені у розділах VII та XVII Особливої частини Кримінального кодексу
України 2001 р. (далі – КК України), зазнали істотних змін [5]. Їх сутність
полягає в тому, що у чималій кількості санкцій, якими встановлено
відповідальність за окремі злочини, замість громадських та виправних робіт,
арешту, обмеження та позбавлення волі на певний строк було введено штраф як
безальтернативне основне покарання, однак його граничний розмір було
збільшено в десятки разів. Як наслідок даний вид покарання відтепер міститься
у санкціях за тяжкі та особливо тяжкі злочини, хоча до прийняття Закону від
15.11.2011 р., він передбачався лише у санкціях за злочини невеликої та
середньої тяжкості та, як виключення, тільки у чотирьох санкціях – за тяжкі
злочини [3, с. 93]. Така ситуація призвела до виникнення значних труднощів
при застосуванні вказаного виду покарання судами, зокрема при визначенні
меж розміру штрафу, внаслідок того, що виникає питання поширення зворотної
дії положень Закону від 15.11.2011 р. щодо діянь, які були вчинені до набрання
ним чинності.
У вітчизняній науці чимало вчених торкалися питань застосування
кримінального покарання у виді штрафу, зокрема: Н.О. Гуторова,
В.П. Козирєва, О.І. Плужнік, Ю.А. Пономаренко, В.О. Попрас, А.А. Смирнов,
В.В. Сташис, В.І. Тютюгін та ін. Однак проблеми його призначення, що
виникли в результаті реформування кримінального законодавства у 2011 р.,
були предметом наукового аналізу лише в окремих роботах [3; 4]. Відтак вони
не знайшли однозначного вирішення та не було вироблено загальних засад та
принципів їх розв’язання, що вимагає проведення більш поглиблених розробок
у цьому напрямі.
Метою цієї статті є надання науково обґрунтованих пропозицій щодо
вирішення питань, які виникають при застосуванні покарання у виді штрафу за
злочини, вчинені до набрання чинності Законом від 15.11.2011 р., з
урахуванням останніх новел у чинному КК України та сучасних досягнень
кримінально-правової думки.
На наш погляд, вирішуючи поставлену проблему, слід зауважити, що при
призначенні штрафу за суспільно небезпечні діяння, вчинені до вступу в дію
Закону від 15.11.2011 р., насамперед, слід виходити з положень КК України,
якими регламентовано питання чинності закону про кримінальну
відповідальність у часі. Так відповідно до ст. 5 КК України закон про
кримінальну відповідальність має зворотну дію в часі у випадках, якщо він
скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або
іншим чином поліпшує становище особи (тобто поширюється на осіб, які
вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на
осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість).
Слід враховувати, що істотних змін зазнало кримінальне законодавство в
частині регламентації штрафу як виду покарання (частина друга ст. 53 КК
України): внаслідок проведеного реформування було збільшено верхню
граничну межу даного виду покарання з однієї тисячі до п’ятдесяти тисяч
неоподаткованих мінімумів доходів громадян (далі – НМДГ). Законом від
15.11.2011 р. було змінено ряд санкцій за злочини у сфері господарської
діяльності, а також за злочини у сфері службової діяльності та професійної
діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, шляхом встановлення у
санкціях за їх вчинення основного покарання у виді штрафу безальтернативно.
Крім того, вказаним Законом внесено суттєві зміни в положення ст. 12 КК
України. Так, відповідно до чинного законодавства, ступінь тяжкості вчиненого
злочину за формальним критерієм визначається не тільки строком покарання у
виді позбавлення волі, передбаченого в санкції статті Особливої частини КК
України, а й розміром основного покарання у виді штрафу. Для злочинів
невеликої тяжкості поряд із покаранням у виді позбавлення волі на певний
строк закон передбачає, як граничний критерій, основне покарання у виді
штрафу в розмірі не більше 3000 НМДГ; для злочинів середньої тяжкості – не
більше 10000 НМДГ; для тяжких злочинів – не більше 25000 НМДГ, а для
особливо тяжких – понад 25000 НМДГ.
Разом з цим, як свідчить аналіз положень чинного КК України, з
урахуванням змін, внесених Законом від 15.11.2011 р., законодавець залишив
своє ставлення до штрафу як до найменш суворого виду покарання. На це
вказує незмінність редакції ст. 51 КК України та розміщення штрафу на
першому місці в системі покарань. При цьому, внаслідок прийняття Закону від
15.11.2011 р., саме через розмір штрафу, що передбачений санкцією статті, в
якості тяжких злочинів було визнано 13 суспільно небезпечних діянь: злочини
проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і
громадянина – у 3 санкціях статей; злочини у сфері господарської діяльності –
у 5 санкціях; злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності,
пов’язаної з наданням публічних послуг – у 5 санкціях. Два злочини взагалі
було віднесено до особливо тяжких: частини перша і друга ст. 203-2, частина
друга ст. 233 КК України.
Стосовно визнання штрафу найменш суворим видом покарання слід
висвітлити й позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ, який, зокрема, у листі від 02.03.2012 р.
№ 132-238/0/4-12 роз’яснює, що при вирішенні питання, яке із покарань є більш
суворим, слід виходити із положень ст. 51 КК України. Вказане
обґрунтовується тим, що законодавець у частині шостій ст. 12 КК України
зазначає, що «ступінь тяжкості злочину, за вчинення якого передбачене
одночасно основне покарання у виді штрафу та позбавлення волі, визначається,
виходячи зі строку покарання у виді позбавлення волі» (а отже, при зіставленні
цих двох видів покарань) надається перевага такому виду покарання, як
позбавлення волі. Додатковою аргументацією вищевказаного є застосування у
Прикінцевих та перехідних положеннях Закону від 15.11.2011 р. таких
формулювань: «особам, що відбувають покарання у виді громадських чи
виправних робіт, арешту, обмеження чи позбавлення волі ... невідбута частина
покарання знижується до відповідного розміру штрафу» (п. 2), «якщо
покарання у виді громадських або виправних робіт, арешту або обмеження волі
було знижене судом до штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян» (абзац 2 п. 3). Це вказує на те, що принцип
побудови системи покарань, закріплений у ст. 51 КК України (від менш
суворого покарання до більш суворого), незважаючи на прийняття Закону від
15.11.2011 р., залишається незмінним [6]. Тобто і вищі органи судової влади
підтримують логіку законодавця про те, що штраф і надалі повинен залишитися
найменш суворим видом покарання.
На наш погляд, зворотну дію у часі повинні мати лише ті положення
Закону від 15.11.2011 р., які пом’якшують кримінальну відповідальність або
іншим чином поліпшують становище винної особи, тобто більш м’якими є
санкції за злочини, в яких такі основні види покарання, як громадські чи
виправні роботи, арешт, обмеження чи позбавлення волі на певний строк було
замінено на штраф. Аналіз судової практики свідчить, що такою думкою
керується абсолютна більшість судів загальної юрисдикції при призначенні
покарання у виді штрафу за злочини, санкції яких до набрання чинності
Законом від 15.11.2011 р. містили більш суворі види покарання, ніж штраф.
Основні ж труднощі, на наш погляд, полягають у тому, щоб визначити граничні
межі призначення даного виду покарання.
З цього приводу слід звернутися до практики призначення штрафу. Так, в
одних випадках він призначається особі в межах розмірів, встановлених у
санкції чинної редакції статті Особливої частини КК України. Наприклад,
вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2012 р.
особу визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою
ст. 212 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 15000
НМДГ, тобто 255000 грн., із позбавленням права обіймати керівні посади на
підприємствах, установах і організаціях, пов’язані з виконанням
адміністративно-господарських функцій, та з конфіскацією майна [1]; в інших –
у межах максимального розміру, визначеного для даного виду покарання в
Загальній частині КК України в редакції, що діяла до набуття чинності Закону
від 15.11.2011 р. Наприклад, вироком Ленінського районного суду
м. Дніпропетровська від 11 травня 2012 р. особу засуджено, крім іншого, за
вчинення злочину, передбаченого частиною третьою ст. 212 КК, та з
посиланням на положення ст. 5 КК призначено покарання у виді штрафу в
розмірі 1000 НМДГ (тобто 17000 грн.) із позбавленням права обіймати посади,
пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-
господарських функцій та з конфіскацією майна [2]. Така практика
неоднакового застосування норм закону про кримінальну відповідальність за
діяння, що містять тотожні склади злочинів та вчинені за інших схожих умов,
свідчить про відсутність єдиного підходу до його застосування і є прямим
порушенням принципу рівності осіб перед законом, адже різниця у розмірах
призначеної суми штрафу є суттєвою.
Для визначення можливості застосування штрафу в тій чи іншій
пропорції, на нашу думку, важливим моментом є встановлення ступеня
тяжкості злочину як до набрання чинності Закону від 15.11.2011 р., так і після
цього. Так, наприклад, якщо у санкції частини третьої ст. 212 КК України до
набрання чинності Закону від 15.11.2011 р. було передбачено як основне
покарання позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, то з урахуванням
положень ст. 12 КК України (до набрання чинності вказаного Закону) злочин,
передбачений у частині третій ст. 212 КК України, є тяжким злочином. Після
набрання чинності Законом від 15.11.2011 р., санкцією частини третьої ст. 212
КК України передбачено можливість призначення як основного покарання
штрафу в розмірі від 15000 до 25000 НМДГ, тому цей злочин відповідно до
чинної редакції ст. 12 КК України залишено тяжким злочином.
З урахуванням того, що як до проведеної реформи, так і після неї
законодавець вважає діяння, відповідальність за яке передбачено частиною
третьою ст. 212 КК України, тяжким злочином, то і покарання за його
вчинення, на нашу думку, має призначатися як за тяжкий злочин, тобто у межах
санкції даної норми, яка є чинною на сьогодні.
Наступне питання, яке, на наш погляд, потребує з’ясування – граничні
межі, у яких може бути призначено покарання у виді штрафу. Як стверджує
Ю.А. Пономаренко, у пунктах 2, 3 і 4 Прикінцевих і перехідних положень
Закону від 15.11.2011 р. встановлено спеціальні правила заміни громадських та
виправних робіт, арешту, обмеження та позбавлення волі на певний строк
штрафом [4, с. 46]. Зокрема, в абзаці 2 п. 3 Прикінцевих і перехідних положень
Закону від 15.11.2011 р. передбачено можливість зниження судом покарання у
виді громадських або виправних робіт, арешту або обмеження волі до штрафу в
розмірі понад 3000 НМДГ. Однак детальний аналіз вказаних положень показав,
що ці правила стосуються лише тих випадків, коли особу визнано винною у
вчиненні злочину і обвинувальний вирок набрав чинності та звернений до
виконання.
У ситуації, коли суд при постановленні обвинувального вироку, після
80 «Вісник Вищої ради юстиції» № 1 (13) 2013
набрання чинності Закону від 15.11.2011 р., має визначити конкретний розмір
суми штрафу, на наш погляд, слід виходити з положень ст. 5 КК України.
Зокрема, до прийняття Закону від 15.11.2011 р. покарання у виді штрафу було
передбачено в абсолютній більшості санкцій за злочини невеликої та середньої
тяжкості. Максимальна межа штрафу відповідно до частини другої ст. 53 КК
України (у редакції КК України до прийняття Закону від 15.11.2011 р.) складала
1000 НМДГ. У свою чергу абсолютна більшість санкцій, що встановлювала
відповідальність за вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів, до набрання
чинності Законом від 15.11.2011 р., передбачала лише покарання у виді
позбавлення волі. Відтак, призначення покарання у виді штрафу за тяжкі та
особливо тяжкі злочини в межах розмірів штрафу за злочини невеликої та
середньої тяжкості суперечить сучасній доктрині кримінального права в
частині реалізації принципу індивідуалізації кримінальної відповідальності і
покарання, сутність якого передбачає те, щоб кримінальна відповідальність і
призначене судом покарання були максимально конкретизовані,
індивідуалізовані з огляду на конкретні обставини вчиненого злочину з
урахуванням особи винного. Чим більш тяжким є вчинений злочин, чим більшу
суспільну небезпечність становить винний, тим більш сувора кримінальна
відповідальність настає і більш суворим має бути призначене покарання.
Таким чином, застосовуючи положення ст. 5 КК України і призначаючи
покарання за суспільно небезпечні діяння, вчинені до набрання чинності
Законом від 15.11.2011 р., на наш погляд, суд має призначати штраф (у разі,
якщо його передбачено безальтернативно), однак у межах санкції статті або у
межах того виду покарання, яке суд вважав би за можливе застосувати до
винного, виходячи з редакції статті (частини статті) Особливої частини КК до
проведення реформи 2011 р. (до набрання чинності Законом від 15.11.2011 р.).
Відтак, розмір суми штрафу, що накладається на осіб, яким суд вважав би
за потрібне призначити покарання у виді громадських чи виправних робіт,
арешту або обмеження волі, повинен визначатися шляхом його переведення в
покарання у виді позбавлення волі за правилами, встановленими частиною
першою ст. 72 КК України та подальшого перерахунку за правилами,
встановленими частиною п’ятою ст. 53 КК України (в редакції Закону від
15.11.2011 р.), оскільки вперше у кримінальному законодавстві України було
встановлено правила співвіднесення покарань у виді штрафу та позбавлення
волі на певний строк.
Крім того, отриманий після перерахунку розмір суми штрафу слід
порівняти з чинною редакцією санкції статті, за якою винний притягається до
кримінальної відповідальності і у якій встановлено покарання у виді штрафу
(безальтернативно). Якщо отриманий внаслідок розрахунків розмір штрафу є
меншим, ніж у чинній, на день прийняття судом рішення, редакції закону про
кримінальну відповідальність, то, наш погляд, він має застосовуватися до
винної особи (згідно з положеннями ст. 5 КК України, відповідно до яких
кримінальний закон, що повністю або частково посилює кримінальну
відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної
дії в часі). У разі, коли санкція статті Особливої частини КК України в редакції
Закону від 15.11.2011 р. передбачає менші розміри штрафу, ніж отримані при
перерахунку, то відповідно до вимог частин першої і третьої ст. 5 КК України
такий кримінальний закон має зворотну дію у часі. Як наслідок, покарання у
виді штрафу в розмірі, отриманому при перерахунку, не може застосовуватися
до винного. Натомість він має призначатися у розмірах, передбачених після
проведення реформи 2011 р.
Враховуючи викладене вище, проаналізуймо питання щодо призначення
покарання у період чинності нової редакції КК України (тобто після набрання
законної сили Законом від 15.11.2011 р.) за злочини, які були вчинені до
проведення реформи 2011 р. Так, проведені розрахунки щодо раніше
наведеного прикладу (призначення покарання за злочин, передбачений
частиною третьою ст. 212 КК України) на підставі положень, встановлених у
чинній редакції абзацу другого частини п’ятої ст. 53 КК України, дозволяють
зробити такі висновки.
По-перше, при перерахунку строків позбавлення волі, встановлених у
санкції частини третьої ст. 212 КК України (у редакції до набрання чинності
Законом від 15.11.2011 р.), маємо такі розміри штрафу:
- 5 років позбавлення волі (5 х 365) = 1825 днів х 8 НМДГ/день =
14600 НМДГ;
- 10 років позбавлення волі (10 х 365) = 3650 днів х 8 НМДГ/день =
29200 НМДГ.
По-друге, з урахуванням того, що санкція частини третьої ст. 212 КК
України після набрання чинності Законом від 15.11.2011 р. передбачає як
основне покарання у виді штрафу від 15000 до 25000 НМДГ, слід зазначити, що
нижня межа даного виду покарання у новому Законі збільшена, а отже
зворотної дії мати не може (відповідно до положень ст. 5 КК України).
Натомість верхня межа даного виду покарання є меншою у порівнянні з
попереднім кримінальним законом. Відтак, Закон від 15.11.2011 р. лише в цій
частині має зворотну дію, і тому за вчинення злочину, передбаченого частиною
третьою ст. 212 КК України, наш погляд, покарання у виді штрафу повинно
призначатися в розмірі не більшому, ніж 25000 НМДГ.
Список використаних джерел
1. Вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від
16 липня 2012 р. у справі № 1-2174/2012, провадження № 1/827/1-345/12
[Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень : [веб-сайт].
– Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/25255436 (18.12.2012).
2. Вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від
11 травня 2012 р. у справі № 1-324/11 [Електронний ресурс] // Єдиний
державний реєстр судових рішень : [веб-сайт]. – Режим доступу:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/24108918 (18.12.2012).
3. Пироженко О.С. Покарання, що обмежують майнові права
засуджених, за кримінальним правом України : монографія / О.С. Пироженко ;
за заг. ред. О.М. Литвинова ; Кримінологічна асоціація України. – Х. :
НікаНова, 2012. – 294 с.
4. Пономаренко Ю.А. Штраф як вид покарання у кримінальному праві
України (за результатами реформи 2011 р.) : наук. нарис / Ю.А. Пономаренко ;
[наук. ред. Ю.В. Баулін]. – Х. : Право, 2012. – 80 с.
5. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської
діяльності : Закон України від 15 листопада 2011 р. № 4025-VI // Відомості
Верховної Ради України. – 2012. – № 25. – Ст. 263.
6. Щодо прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за
правопорушення у сфері господарської діяльності» від 15 листопада 2011 р.
№ 4025-VI : Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ від 02.03.2012 р. № 132-238/0/4-12 [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0238740-12.
Васильєв А.А., Пироженко О.С. Про деякі проблеми застосування кримінального покарання у виді
штрафу: аналіз законодавчих новел
У статті проаналізовано положення чинного Кримінального кодексу України в частині призначення покарання
у виді штрафу. Досліджено окремі проблеми, що виникають у судових органів при його застосуванні у зв’язку з
проведенням реформи кримінального законодавства 2011 р.
Ключові слова: кримінальне покарання, призначення штрафу, штраф.
Васильев А.А., Пироженко А.С. О некоторых проблемах применения уголовного наказания в виде
штрафа: анализ законодательных новелл
В статье проанализированы положения действующего Уголовного кодекса Украины в части назначения
наказания в виде штрафа. Исследованы отдельные проблемы, возникающие у судебных органов при его
применении в связи с проведением реформы уголовного законодательства 2011 г.
Ключевые слова: уголовное наказание, назначение штрафа, штраф.
Vasiliev A.A., Pyrozhenko O.S. On some problems of criminal punishment in the form of a fine: analysis of
legislative innovations
The article analyzes the current criminal law in part of sentencing the punishment in the form of a fine. Particular
problems that arise concerning its application in the result of 2011 reforms are scrutinized.
Key words: criminal punishment, fine, sentencing of a fine.
Комментариев нет:
Отправить комментарий