Постанова Верховного суду про порядок застосування ч.3 ст.212 КК України.
Дуже гарно розписано особливо для такого тупого як я.
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2014 року
м. Київ
Судова палата у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
розглянувши у відкритому судовому
засіданні кримінальну справу щодо ОСОБА 1 за заявою заступника Генерального
прокурора України про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у
кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 16 квітня 2013 року,
у с т а н о в и л а:
вироком Вільшанського районного суду
Кіровоградської області від 14 травня 2012 року ОСОБА 1, ІНФОРМАЦІЯ 1, раніше
судимого 4 квітня 2011 року за частинами другою та третьою статті 358
Кримінального кодексу України (далі – КК) до обмеження волі строком на три
роки, звільненого на підставі статті 75 КК від відбування покарання з
випробуванням строком на два роки, засуджено за:
- частиною третьою
статті 212 КК до штрафу в розмірі 1 893 177 грн. 85 коп. з
позбавленням права обіймати посади у господарській сфері, пов’язаній із
матеріальною відповідальністю, обліком, збереженням, управлінням та
розпорядженням матеріальними цінностями, строком на три роки з конфіскацією
всього майна;
- частиною першою
статті 366 КК до обмеження волі строком на два роки шість місяців, з
позбавленням права обіймати посади у господарській сфері, пов’язаній із
матеріальною відповідальністю, обліком, збереженням, управлінням та
розпорядженням матеріальними цінностями, строком на два роки;
- частиною четвертою
статті 358 КК до обмеження волі строком на два роки.
На підставі частини
першої статті 70 КК за сукупністю
злочинів ОСОБА 1 шляхом
часткового складання призначених покарань остаточно визначено покарання у виді
обмеження волі строком на три роки та 1 893 177 грн. 85 грн. штрафу з
позбавленням права обіймати посади у господарській сфері, пов’язаній із
матеріальною відповідальністю, обліком, збереженням, управлінням та
розпорядженням матеріальними цінностями, строком на три роки з конфіскацією
всього майна.
Постановлено на
підставі частини третьої статті 72 КК призначені ОСОБА 1 основні покарання у
виді обмеження волі строком на три роки та штрафу в розмірі 1 893 177
грн. 85 коп. виконувати самостійно. Також на підставі частини четвертої статті
70 КК постановлено виконувати самостійно вирок від 4 квітня 2011 року.
Цим же вироком
засуджено ОСОБА
2, питання про перегляд судового рішення щодо якого не порушується.
Згідно з вироком,
ОСОБА 1 визнано винуватим у тому, що він, будучи службовою особою, фінансовим
директором ТОВ Інформація 2, з метою ухилення від сплати податків, достовірно
знаючи, що ТОВ Інформація 3 на адресу очолюваного ним підприємства
сільськогосподарську продукцію не постачало, та усвідомлюючи, що в податковому
обліку ТОВ Інформація 2 безпідставно відображені фінансово-господарські
операції ТОВ Інформація 3 за період з липня по листопад 2009 року, у зазначений
період використав завідомо підроблені документи при відображенні в
бухгалтерському та податковому обліках на придбання не підтверджених фактичними
обставинами сільськогосподарської продукції, що дало йому змогу віднести до
складу податкового кредиту суму податку на додану вартість за підробленими
договірними та первинними документами, податковими накладними і вказати це в
додатках до декларацій з ПДВ підприємства ТОВ Інформація 3, з яким фактично ТОВ
Інформація 2 не мало фінансово-господарських відносин. Внаслідок цього ОСОБА 1
завищив податковий кредит з податку на додану вартість, що призвело до
ненарахування та несплати до бюджету податку на додану вартість на суму
1 893 177 грн. 85 коп.
Апеляційний суд
Кіровоградської області ухвалою від 24 липня 2012 року вирок місцевого суду
щодо ОСОБА 1 залишив без зміни.
Колегія суддів
Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з
розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 16 квітня 2013 року судові
рішення щодо ОСОБА 1 залишила без зміни.
У заяві заступник
Генерального прокурора України порушує питання про скасування ухвали колегії
суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2013 року та направлення
справи на новий касаційний розгляд з підстави неоднакового застосування судом
касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних
суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових
рішень.
На його думку, дії
ОСОБА 1 щодо використання завідомо підроблених документів підлягають
кваліфікації за частиною третьою статті 358 КК в редакції Закону від 5 квітня
2001 року, чинної на час вчинення ним у липні – листопаді 2009 року цього
злочину.
На обґрунтування
своєї позиції заступник Генерального прокурора України посилається на ухвалу
колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2013
року, в якій дії Паригіна А.В., пов’язані, зокрема, з використанням завідомо
підробленого документа, вчинені ним у грудні 2010 року – березні 2011 року,
касаційний суд перекваліфікував з частини четвертої статті 358 КК в редакції
Закону від 7 квітня 2011 року на частину третю статті 358 КК в редакції Закону
від 5 квітня 2001 року, чинної на час вчинення ним цього злочину.
Крім того, заявник
вважає, що касаційний суд помилково визнав правильним призначення ОСОБА 1 за
частиною третьою статті 212 КК покарання у виді штрафу в розмірі майнової
шкоди, завданої злочином, – 1 893 177 грн. 85 коп.
Стверджує, що застосування положень, закріплених у частинах першої та другої
статті 53 КК в редакції Закону від 15 листопада 2011 року щодо визначення
розміру штрафу, суперечить вимогам частини третьої статті 5 КК, оскільки
погіршує становище засудженого у порівнянні зі статтею 53 КК, чинної на час
вчинення ним злочину.
При цьому заступник
Генерального прокурора України посилається на ухвалу колегії суддів Судової
палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2013 року, в якій касаційний
суд визнав правильним призначення Руденку С.В. покарання за частиною третьою
ст. 212 КК в редакції Закону від 15 листопада 2011 року, у виді штрафу,
визначивши його розмір з огляду на положення частин першої та другої статті 53
КК, чинної на час вчинення ним у квітні 2010 року – лютому 2011 року цього
злочину.
Судова палата у кримінальних справах
Верховного Суду України (далі – Суд) заслухала суддю-доповідача, прокурора на
підтримку доводів заяви, перевірила матеріали кримінальної справи та матеріали,
додані до заяви, обговоривши зазначені в ній доводи, дійшла висновку про таке.
Згідно зі статтею 40011
Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі – КПК 1960 року)
Верховний Суд України переглядає судові рішення у кримінальних справах виключно
з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 1 частини першої
статті 40012 КПК 1960 року підставою для перегляду судових рішень
Верховним Судом України, що набрали законної сили, є неоднакове застосування
судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо
подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання,
звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло
ухвалення різних за змістом судових рішень.
Вирішуючи питання наявності підстав
для перегляду ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 16 квітня 2013 року за умовами та в порядку, передбаченому пунктом 1
частини першої статті 40012 КПК 1960 року, Суд встановив, що
суспільно небезпечні діяння, щодо яких касаційним судом постановлені
оскаржувана ухвала та ухвали, додані для порівняння, є подібними, а одні й ті
самі норми закону про кримінальну відповідальність щодо цих діянь застосовані
по-різному.
Предметом перегляду даної справи є
питання чинності закону про кримінальну відповідальність у часі та його
зворотної дії, неоднаковість правової позиції суду касаційної інстанції з цих
питань.
Верховний Суд України в контексті
різних видів фактичних обставин справи раніше неодноразово висловлював висновок
про правозастосування у цьому питанні (див. справи: № 5-1кс13; № 5-32кс13; №
5-41кс13; № 5-45кс13).
Відповідно до зазначеного висновку на
стадії визначення тієї норми закону, яка встановлює вид і міру юридичної
відповідальності, відбувається вибір такої норми, з’ясовується її зміст, форма та
чинність, визначається редакція норми, яка діяла на момент вчинення посягання,
встановлюється її дія у часі, просторі та щодо певного кола осіб (статті 4, 6,
7 та 8 КК). Однак необхідно враховувати й вимоги статті 5 КК, згідно з якою,
новий закон має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили
відповідні діяння до набрання такою нормою закону чинності, якщо він скасовує
злочинну діяльність, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином
поліпшує становище особи.
У кримінальній справі, в якій
заперечується рішення касаційного суду, встановлено, що інкриміноване ОСОБА 1
використання завідомо підробленого документа вчинене у липні – листопаді 2009
року. На той час чинною була редакція частини третьої статті 358 КК від 5
квітня 2001 року, відповідно до ознак
якої була порушена кримінальна справа і за цим обвинуваченням направлена до
суду з обвинувальним висновком.
Під
час судового розгляду
прокурор, який брав участь у розгляді справи в суді, змінив пред’явлене
ОСОБА 1 обвинувачення і кваліфікував його дії за
частиною четвертою статті
358 КК в редакції Закону
від 7 квітня 2011 року, а в подальшому судові
інстанції визнали винуватим ОСОБА 1, зокрема за частиною
четвертою статті 358 КК в редакції Закону від
7 квітня 2011 року, хоча й не вказали на дату редакції статті в текстах
судових рішень. Проте цей закон не скасовує злочинності діяння, за яке він
засуджений, не пом’якшує кримінальної відповідальності й жодним чином не
поліпшує його становища.
Попри це касаційний суд погодився з
кваліфікацією дій ОСОБА 1 за частиною четвертою статті 358 КК в редакції Закону
від 7 квітня 2011 року.
У судовому рішенні, наданому для
порівняння, касаційний суд дійшов висновку про кваліфікацію дій засудженого
Паригіна А.В. за редакцією закону від 5 квітня 2001 року, яка діяла на час
вчинення ним злочину.
Зазначене свідчить про неправильність
висновків суду касаційної інстанції і вказує на незаконність оскаржуваної
ухвали касаційного суду.
Вирішуючи порушене заявником питання
про призначення покарання у виді штрафу за злочин, передбачений частиною
третьою статті 212 КК у контексті положень про чинність кримінального закону в
часі, Суд дійшов такого висновку.
Відповідно до Закону України від 15
листопада 2011 року № 4025-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері
господарської діяльності» (далі – Закон
№ 4025-VI), який набрав чинності 17 січня 2012 року, безальтернативним основним
покаранням, передбаченим частиною третьою статті 212 КК, є штраф від
п’ятнадцяти тисяч до двадцяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян, а в частині другій статті 53 КК встановлено спеціальне правило
призначення покарання за вчинення злочину, за який передбачене основне
покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян, а саме – розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим
за розмір майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення
злочину доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією
статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК.
За класифікацією, наведеною у статті
12 КК, злочин, передбачений частиною
третьою статті 212 КК у попередній
редакції цього Закону
від 15 квітня 2008 року, був
віднесений до тяжких, таким і залишився у редакції Закону № 4025-VI, а тому
покарання за його вчинення має призначатись як за тяжкий злочин, тобто у межах
санкції цієї норми, яка є чинною на сьогодні, що відповідає вимогам статей 4, 5
КК.
Відповідно до частини третьої статті
5 КК закон про кримінальну відповідальність, що частково пом’якшує кримінальну
відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює
кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має
зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом’якшує кримінальну
відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
Аналізуючи зазначені положення
Закону, можна стверджувати, що оскільки санкція частини третьої статті 212 КК у
попередній редакції передбачала покарання у виді позбавлення волі, а нова
редакція Закону передбачає виключно штраф, караність (в частині основного
покарання) діяння, вчиненого суб’єктом до набрання чинності Законом № 4025-VI,
з огляду на положення статей 5 та 51 КК має визначатись у межах нової редакції
частини третьої статті 212 КК цього Закону, оскільки стосовно виду основного
покарання – штрафу – новий Закон у цій частині є більш м’яким порівняно з
попереднім, а тому має зворотну дію у часі.
Водночас, у частині другій статті 53
КК законодавець передбачив спеціальне правило, яким належить керуватися при
визначенні розміру штрафу за вчинення злочину, за який передбачене основне
покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян.
На думку Суду, такий підхід
законодавця при визначенні розміру штрафу, а також пов’язані з цим певні
несприятливі для особи кримінально-правові наслідки (зокрема, можливість виходу
при призначенні покарання за максимальну межу розміру штрафу, передбачену
санкцією частини третьої статті 212 КК, заміни несплаченої суми штрафу
покаранням у виді позбавлення волі у разі несплати такого штрафу та відсутності
підстав для розстрочки його виплати – частина п’ята статті 53 КК), вочевидь,
погіршує становище засудженого порівняно з попередньою редакцією частини другої
статті 53 КК від 15 квітня 2008 року, а тому в цій частині Закон № 4025-VI не
може вважатись таким, що пом’якшує кримінальну відповідальність і, з огляду на
положення частини третьої статті 5 КК, мати зворотну дію у часі.
Зазначене, підтверджується і
Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 4025-VI, якими не передбачено
зниження невідбутої частини певних видів покарань (громадські, виправні роботи,
арешт, обмеження чи позбавлення волі) до штрафу у розмірі, більшому за
граничний розмір штрафу, передбачений санкцією статті (санкцією частини статті)
Особливої частини КК (посилань на частину другу статті 53 КК немає). У цій
частині закону міститься положення про зниження вищезазначених видів покарань
до штрафу.
Таким чином, особа, яка вчинила
передбачений частиною третьою статті 212 КК злочин до набрання Законом №
4025-VI чинності і засуджується після 17 січня 2012 року, з урахуванням вимог
статті 5 КК та принципу правової визначеності, не може бути у гіршому
становищі, ніж особи, які вчинили такий саме злочин, засуджені і відбували
покарання до набрання цим Законом чинності.
Виходячи з наведеного, можна зробити
висновок, що особі, яка вчинила злочин, передбачений частиною третьою статті
212 КК, до набрання Законом №
4025-VI чинності і засуджується після 17
січня 2012 року, може бути призначене основне покарання у виді штрафу, а його
розмір має визначатись у межах санкції цієї частини статті в редакції Закону №
4025-VI – від п’ятнадцяти тисяч до
двадцяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Крім того, у
разі несплати штрафу у визначеному судом розмірі він не може бути замінений
засудженому на позбавлення волі, оскільки це погіршувало б його становище
порівняно з раніше чинним законом (частина третя статті 5 КК, частина друга
статті 53 КК в редакції Закону від 15 квітня 2008 року, стаття 12 КК).
У кримінальній справі щодо ОСОБА 1,
його дії, які полягали в умисному ухиленні від сплати податків на суму
1 893 177 грн. 85 коп., вчинені у період з липня по листопад 2009
року, були кваліфіковані судовими інстанціями за частиною третьою статті 212 КК
в редакції Закону № 4025-VI із призначенням засудженому покарання у виді штрафу
в розмірі 1 893 177 грн. 85 коп. (з огляду на частину другу статті 53
КК в редакції цього Закону). Водночас положення зазначеного Закону у частині
визначення розміру штрафу погіршують становище засудженого порівняно з
попередньою редакцією частини другої статті 53 КК від 15 квітня 2008 року, а тому
висновок судових інстанцій про зворотну дію Закону № 4025-VI у цій частині в
часі є помилковим.
Незважаючи на це, касаційний суд
погодився з таким рішенням судів першої та апеляційної інстанцій.
У судовому рішенні,
наданому для порівняння, касаційний суд визнав правильним призначення Руденку
С.В. покарання за частиною третьою ст. 212 КК в редакції Закону від 15
листопада 2011 року у виді штрафу в розмірі, визначеному положеннями частин
першої та другої статті 53 КК, чинної на час вчинення ним у квітні 2010 року –
лютому 2011 року цього злочину.
Зіставлення правових висновків
оскарженого судового рішення та порівнюваного дає підстави зробити висновок про
наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї
самої норми кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що
потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.
Відповідно до статті 40022 КПК
1960 року, у разі визнання судового рішення касаційного суду незаконним,
Верховний Суд України скасовує його і постановляє нове рішення із зазначенням
висновку про те, як саме має застосовуватися конкретна норма закону про
кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь. Однак,
якщо виходити із системного розуміння норм процесуального закону, яким
регламентується порядок перегляду справи Верховним Судом України, за
результатами такого перегляду Верховний Суд України фактично законодавчо
позбавлений можливості ухвалення нового рішення, оскільки для його
постановлення необхідне втручання не тільки в рішення суду касаційної
інстанції, перегляд якого дозволений законом, але і втручання в судові рішення
судів нижчої ланки, перегляд яких законом обмежено.
З огляду на викладене Судова палата у
кримінальних справах Верховного Суду України вимушена ухвалити найприйнятніше
рішення – скасувати оскаржену ухвалу касаційного суду і направити справу на
новий касаційний розгляд, який належить провести з урахуванням вимог закону.
Керуючись пунктом 15 Розділу XI
«Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України 2012 року,
статтями 40012, 40020, 40021, 40022
Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, Судова палата у
кримінальних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л
а:
заяву заступника Генерального
прокурора України задовольнити.
Ухвалу колегії суддів Судової палати
у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2013 року щодо ОСОБА 1 скасувати,
а справу направити на новий касаційний розгляд.
Постанова є остаточною і не може бути
оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті
40012 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.
Головуючий А.І.
Редька
Судді:
С.М. Вус В.І.
Косарєв
Л.Ф. Глос О.Т. Кузьменко
Т.В. Гошовська В.Ф.
Пивовар
В.В. Заголдний Б.М.
Пошва
Г.В.
Канигіна А.М. Скотарь
Є.І.
Ковтюк Т.С.
Таран
М.Є.
Короткевич В.Ф.
Школяров
Комментариев нет:
Отправить комментарий